Рецензія на гру Knights of Honor II: Sovereign
Вступайте в ряди лицарів і відправляйтеся на поля бою в грі Knights of Honor II: Sovereign, де ваша відвага та честь вирішують долю королівства.
Гру рекомендовано для всидчивих людей з великою кількістю вільного часу. Не стресова.
Наче і пограв, але як попрацював, бо гра дуже активна не дивлячись на те, що це стратегія. 99% реального часу гра на паузі, бо в цей час роздаються комнади та аналізується ситуація, чи будуються міста. Відпустити все на самотьок і не дай боже на х2 швидкості, то все починає так нестись, що потім може бути боляче.
Дуже сподобалась і мапа, і процес розбудови міст. Деталей багато на які треба звертати увагу. Але займатись економікою вам майже ніколи не дадуть, хоч це і важливо, бо є й критичніші справи - війна. Періоди без воїн - це коли ти плануєш напад, або на тебе планують напад.
Виручила вассалізація сусідів. Мінськ та Варшава, вибачайте, але ви хоч трохи прикрили західний напрямок.
Допікають повідомлення, які постійно вилазяться. То шпіон щось придумав, то купець - молодець, а то дипломат - шах і мат. Вони наче і інформативні і важливі, але їх забагато.
Повстання на початку гри забрали багато ресурсів, а на прикінці гри - простой займали час. Прийшлось ганяти найманців на розборки або самому тримати дальні рубежі.
Якшо на початку гри кількість лицарів не дуже впливає на процес, то на прикінці бажано по перше мати хоча б дві пари армій, які на ряду з найманцями зможуть крушити міста - бо це не швидко. А парою ходити треба, щоб накривати плотно будь які війська ворогів
Осада міст спрощенна рівно на стільки скільки я б і хотів. Довго, але на то воно й осада. Були міста що брав з 3 спроби, бо перші дві йшли щоб виманити моцних лицарів звідти та зрозуміти які у замка є апгейди. Один оно, в якого були прокачані замкові фішки добре запамʼятався, бо так міцно стояв, що я вже і вассалів напряг і найманців, щоб його вимучити, а він просто був вкачаний в оборону.
Розбудова міст дасть ресурси на війну і стабільність провінцій. Тільки коли у вас збираються зайві гроші і війська набрані, то можете дозволити собі будувати щось типу ферм і соборів. А на початку треба ринок, казарму і людей. Бажано ще про хліб не забувати, щоб армія не була голодна.
У ваших персонажів також є прокачка і вона середня. Не зразу вкурив як все те працює. Але сімейні традиції треба качати, а відповідно і персонажів також. Сімейні традиції дають бонуси на те, що ви б хотіли мати завжди. І наприкінці гри саме ці речі дають переваги н полі бою, в логістиці чи економіці. Я вкачав все на війну - піхоту, лучників, коней, тактику, логістику, але навіть з ними бої не стали легкими. Так, мене вже більше не крушили, але інколи я вигравав на останніх двох отрядах, що дає зрозуміти, що кожен відсоток бонусів може вас виручити.
Інші країни ведуть себе як у житті - то Вася, то не Вася. То дружу, то війна, то люблю тебе, то люблю іншу.
Напрацював наступну стратегію війни: спочатук вжарюєш міцно хочаб в одне місто супротивника, відбираєш землі і тоді пропонуєш мир за рахунок його вассалізації. Це часто густо дає можливість банально переключитись на інший напрямок і відносини на цьому будуть довго вичахати. Вассали можуть гарно подавляти повстання. Чим я і користувався. А також дають надходження додаткових монет. Мінус вассалів - їм треба інколи допомагати, а деякі особливо дєрзкі вплутують у великі непротібні війни.
Грав за Київ, не дав утворитись московії - вважаю що 80 годин часу витратив не дарма.
За час гри жодного разу не переходив в режим баталій. Всі бої проходили в автоматичному режимі
Як і попередняя частина ця гра має самобутній вайб, гарно пророблені всі аспекти як інтерфейсу так і механік гри. Графіка - це на смак, а от стратегія - добротна. Відірватись було дуже важко. Можна сказати, що у цій грі цікава саме гра, а не картинка. Боюсь починати нову компанію, бо затягне.
