Враження від The Last Campfire
The Last Campfire - гра більше для дорослих, а ніж для дітей. Не дивлячись на всю її візуальну простоту та милість, теми які вона піднімає та розкриває доволі серйозні.
Можливо трохи не типово для формату мого блогу, проте хочу поділитись враженнями щодо цієї гри. Це не огляд, а саме враження.
Знайдіть надію та візьміть її з собою у свою подорож, щоб запалити останнє багаття.
Гру рекомендовано для стабілізації душевного стану, заспокоєння та морального відновлення
Трохи у загальному про гру
Гру можете знайти в Steam (є Demo версія)
Я купував її на розпродажі всього за 32₴, але вже пройшовши її, відповідально кажу, що можна було б заплатити і повну ціну у 325₴, це дешевше ніж прийом у психолога, з яким вона добре конкурує.
За зміною цін можна поспостерігати тут: https://steamdb.info/app/990630/
Мої враження
З самого початку я дійсно занурився у казку. Розповідь була настільки приємною, особливо що стосується озвучки, що закривати гру зовсім не хотілось.
Історія вуглика про його шлях легко трансформується в голові і починає плавно лягати на картинки з вашого життя. Ми всі тут маємо свій шлях, а вуглик у форматі гри проходить його за декілька годин.
Мені сподобалась саме інтерпритація цих загублених вугликів, які втратили надію, друзів, якийсь сенс. Ціль нашого вуглика знаходити світло і допомагати йти далі - тут про надію більше ніж про мотивацію.
Вбачаю, що кожен гравець буде знаходити для себе свої сенси і приклади із життя, слухаючи історії вугликів і інших персонажів.
Дуже доросла гра, до якої я не був готовий. От чесно, я очікував легенько в три кнопки побігати по яскравих локаціях, а поринув у якісь такі думки і спогади... ні, не важкі, але дуже особисті
Можливо так гарно співпав час і події, що ця гра "попала в мене", а можливо це дійсно геній авторів - зробити гру, яку кожен пройде і знайде її особливою для себе, наче зробленою дійсно лише під вас.
Перше знайомство з керування і механіками гри було легке і цікаве. Через якусь годину гри я зрозумів, що інколи починаю трохи "скрипіти", але не від складності, а від бажання нічого не упустити. Розпочався такий собі перфікціонізм прочісування кожного закутка гри.
Світ довкола повен різноманітних стежок і персонажів. Кожному хочеться допомогти, кожен клаптик історії хочеться почути і знайти.
Самі ж локації завжди гарно продумані і не приїдаються. Так, є прохідні зони, де ви будете пробігати багато разів, але це не на довго, це навіть інколи сприймається як повернення в початок, щоб згадати куди рухатись далі.
Постійно відбуваються зміни руху і дії. Вуглик щось крутить, носить, збирає, то біжить, то пливе, то спускається трубою, то катається на чомусь. Нема коли нудьгувати.
Я був у грі тим, хто допомагає іншим, але хочется вірити, що так не лише у грі. Кожен загублений вуглик зі своєю крихітною історією потребує цю допомогу. Я маю знайти вогонь, чи то надії, чи то натхнення... кожному потрібно різне, потрібна підтримка і як і у житті найважливіше, це прагнення допомогти.
Щоб знайти той вогник для кожного загубленого вуглика гра пропонує простенькі головоломки. З принципами та механізмами взаємодії гра знайомить по дорозі до головоломки. Це мені дуже сподобалось, бо не було прямо надто складних, як інколи буває в іграх. Буквально з першої, а за рідким випадком, з другої спроби алгоритм ставав зрозумілим і залишалось лише виконати серію дій. Це, я вам я програміст авторитетно заявляю, що все було просто. Не знаю, чи для кожного рівень головоломок є таким самим простим, але певен, що для дітей багато з них не підійде.
Цікавими головоломками були ті, де лише на основі проб та помилок у вас був шанс зрозуміти як то праціює. Дуже запамʼяталась кімната де треба було ступати на квадратики у певній послідовності. Дуже здивувало саме те, що логіку роботи ніхто не пояснив (це якщо дуже не придивлятись, бо як вияснилось пізніше підказка була у входа)
У грі не було фокусування на вирішення якогось типу головоломок, тому всі вони відчувались цікавими і унікальними - над цим розробники заморочились. А я в свою чергу кожен раз з азартом шукав, крутив, котив і пересував..
От, не було відчуття, що головоломки заважають історії, а навпаки, кожен раз я хотів пришвидшити настання моменту з головломкою.
Що до персонажів, то вони всі класні. Переважно сумні, але й гра не про веселоші. Але були і веселенькі, або якісь такі глибокі, що навіть віяло такою потужністю тих образів.
Як би вуглику не було складно досліджувати різні локації, проте кожна з них, як певний етап завершувались біля вогнища. Малі вуглики, як діти, чекали на вас та на подальний шлях.
Але якщо говорити глобально, то граючи, я не дуже вірив у якусь цікаву кінцівку. І проходячі рівні здавалося, що ти все розумієш, до чого то йде і що буде в кінці. Філософськи все закрутили як по книжці, але не переграли. Тобто, не відчувалось, що те, чого я очікував у кінці зовсім не справдилось.
Наслухавшись певної кількості історій починаєш моделювати свої життеві ситуації і виникає оце внутрішнє спілкування з собою. Гра, через те, що вона не складна, якраз і була тим вільним часом, коли можна поговорити з собою і поміркувати за себе і своє життя. Ця казка повністю переключає і робить вільним від думок про роботу, чи то проблеми.
Десь на середині гри я вже відчував, що в мені наче відбуваються зміни.
Залишаючись наодинці з думками, приємною музикою і бігаючи цими мальовничими лабіринтами вмикається механізм самоаналізу, самокритики і самооцінки. Мої думки були направлені лише на мене і на те, що відчуваю я.
Періодично вуглик приносив мені відповіді від загублених, які закривали певні питання про мене чи оточення.
Мені дуже сподобалось, що гра мʼяко пояснює, що все це є життя і так буває і це нормально. Вона не турбує тебе цими питаннями про самого себе, не бентежить власними спогадами, неприємними подіями. Те, що відбулось - те вже не виправити, але є шлях вперед і, щоб не завмерти і не загубитись, треба рухатись.
Час проведений у грі відчувається як робота з психологом і як же вчасно він прийшов до мене. Вражає на скільки життевими і справжніми є репліки вугликів. Здається наче автори зібрали всю мудрість багатьох поколінь і вклали її у паругодинний сюжет. Для вуглика це пару годин, для нього все швидко закінчилось, але він залишає вам думки, щоб ви використали їх у своєму, довшому ніж у нього, житті.
Філософією просякнуті не тільки уривчасті фрази, але й додаткові персонажі, і також головний сюжент.
Мені було дуже комфортно грати, мені не хотілось, щоб гра завершувалась, але хто я такий, щоб керувати чужою грою. Гра мені каже, щоб я керував своїм життям і не слухав нікого, хто мене збиває зі свого шляху.
Як один з висновків, на які гра явно натякає є те, що не завжди ми маємо допомагати іншим. Це моживо дивно звучить. Але як сказав один вуглик: "Я знаю що мені треба робити. Що мені треба відчувати. Просто я не хочу щоб мені допомагали". Вертаючись до керування своїм життя - кожен сам відповідальний за своє життя, і ви не маєте втручатись у чуже. Той, кому потрібна допомога має прийти до цього і попросити.
Наша ж задача бути поруч, співчувати, давати надію і у потрібний час зробити те, щоб від нас залежить. Своїм рухом уперед можна прокласти шлях іншим і разом пройти сладності.
Як і в житті, ми не знаємо чи ми правильно йдемо, чи буде щось після, чи не марні наші зусилля. Може бути пізно коли ми дізнаємось, а може і не варто знати, щоб це не вплинуло на наш шлях.
Кінцева ціль не завжди є винагородою, іноді достатньо рухатись, щоб не завмерти. Багато власних думок, сумнівів і людей довкола нас зупиняють, але про те й мова, що те, що ми робимо зараз вже ніколи не повториться, наше самопочуття є важливим, а інколи навіть важливішим за багато інших речей. І тому треба рухатись, щоб жити, щоб відчувати, щоб творити, допомагати і надихати інших.
Те як ми себе почуваємо має просто колосальний вплив на якість нашого життя, тому є дуже валиво контролювати свій моральний стан та не запускати його до моменту, коли ти стаєш "загубленим". Твоя головоломка не завжди під силу іншим. Та й не кожну головоломку можна розгадати. Щоб полегшити свій стан поговори з собою, поговори з друзями, а коли бачиш, що не допомогло, то звернись за допомогою. Не дай згаснути своєму власному "вогню". Твій шлях чекає на тебе і ти на ньому не один...
Дякую, що дочитали. Гру рекомендую, всім хто за 30. Всім до 30 років може не вистачити розуміння і ви побачите лише приємну картинку.
Дійсно неочікувано глибока гра. Маю надію, що вона нікого не загнала в ще більшу дипресію, бо місцями подача на грані між спокоєм та меланхолією.
Показання до застосування: депресія, криза, вигорання, стреси. Але знайдіть час коли ви врівноважені та готові до терапії.
Протипоказання: вік до 30 років.
Спосіб застосування: вечір (ніч), навушники, віскі з колою
